XVIII століття.Створення школи при уніатському монастирі
За історичними джерелами освітнє життя в Маліївцях розпочалося ще на початку XVIII ст., тоді, коли малієвецькі землі перейшли до рук подільського земського судді Вавраженця Пепловського, який вирішив відновити, зруйнований у середині ХVII ст., монастир. Монастир був готовий до 1708 року. Офіційно він почав функціонувати з 25 жовтня 1708 року, як унітський ордену базиліан, а настоятелем, з дозволу кам’янецького єпископа, призначено Антонія Янишкевича. При малієвєцькому василіанському монастирі була відкрита «латинская школа, где обучали немецкому языку» та «конвикт для обучеия дворянских детей». Уніатський василіанський чернечий орден був облаштований за зразком католицьких чернечих орденів у яких існували чернечі школи , де здобувало освіту чернече та світське духовенство, Малієвецька школа була покликана «навчати і виховувати у польському дусі». На утримання і покращення становища школи збиралися пожертви з дворян.
Найбільшого піднесення духовне і освітнє життя зазнало на час перебування ігуменом монастиря з 1735 по 1746 рр. Гавриїла Кунича. Уніатський чернечий орден був облаштований за зразком католицьких чернечих орденів і навіть вміщував в собі значне число католиків, кількість яких з часом збільшувалась. Згідно василіанських постанов та королівських привілеїв контролювати чернечі школи призначалися уніатські єпископи , духовні начальники. З чернечих шкіл на Поділлі відомі класи догматико-морального богослов’я в Сатанівському монастирі і спекулятивного богослов’я в Кам’янецькому. Загальноосвітні василіанські школи. Школи були спочатку в Шаргороді, а після вигнання єзуїтів з Поділля в Барі (1772р.). Головним завданням василіанських чернечих шкіл було: “виховати людей, повністю відданих унії і католицизму, які б ,вийшовши із стін такої школи,могли б “…завзято боротися за викорінення православ’я, розповсюдження унії та зближення її з латинством…”
З приєднанням Правобережної України до Росії вектор духовно-культурного та освітнього розвитку Поділля повернув в бік Російської імперії. У краї цілеспрямовано реалізовувалося два самостійні курси, які незважаючи на песпівпадіння кінцевої мети, нещадно руйнували все українське.Перший спрямовувався на інкорпорацію всіх сфер його життя, русифікацію корінного населення та руйнацію великої внутрішньої різниці українців від росіян. 3 точки зору культури конкретними його проявами виступало запровадження російської мови і російського духу в діяльності державних органів, офіційного діловодства, православної церкви, закладів освіти, громадських інститутів тощо. Другий курс був пов’язаний з активізацією польського елементу, який становив “тісно згуртоване суспільство”, що мріяло про відновлення “своєї Вітчизни” у напрямку колонізації українців шляхом посилення впливу римо-католицької церкви і створення та діяльності сітки польських навчальних закладів. Кінець XVIII і особливо початок XIX століття був схожим на минулий період, період боротьби: з полонізмом і католицизмом, які безперечно посилилися і зміцнилися на Правобережжі під російською владою.
Стан розвитку освіти в першій половині ХІХ ст.
На початку ХІХ ст. діяльність закладів освіти знаходилася під постійним тиском з боку католики, яким, за висловом Д. І. Дорошенка, царизм залишив “певну гегемонію в обсягу культурно-освітнього життя, голосно в царині шкільництва”. До 1803 року на Поділлі існували публічні школи, приходські зокрема. Всі приходські школи як в містах так і в селах були віддані в безпосереднє підпорядкування поміщиків, які мали право засновувати школи у своїх маєтках. Російський уряд призначив нагороди тим особам католицького духовенства, котрі відкриють школи в своїх приходах.
З 1795 року у малієвецьких василіан була відібрана церква і передана до православ’я, а латинська школа стала приходською. Однак з приходом до влади російського царя Олександра І уніатам і католикам було надано привілеї. Поборники католицизму ,визнаючи важливе значення поширення його в Південно-Західній Русі ченцями василіанського ордену потурбувалися про те, щоб латинсько-польська освіта була доступна для всіх верств населення. Монахи зобов’язалися виховувати молодь у приходській школі. Згідно урядового розпорядження від 31.08.1807 року всі приходські школи були віддані у безпосереднє розпорядження поміщиків.
Верховна влада над приходськими школами належала самому єпископу, який здійснював владу через деканів і приходське духовенство. Один раз на рік вони перевіряли стан шкіл. Приходський священник здійснював нагляд над школою. Він приймав учителя на роботу і видавав йому платню, спостерігав за його викладанням і моральним обличчям, а в разі, коли вчитель не справлявся зі своїми обов’язками, мав право його звільнити. . Програма приходської школи обіймала такі предмети: катехізис, Закон Божий, читання і письмо польською і російською, початки арифметики, правила моралі і громадської поведінки, короткий нарис історії Старого і Нового заповіту та латинську мову. На виконання царського указ у 1810 році Малієвецька школа була закрита через те, що «…Старались униаты разными внушениями соблазнить православных в унию».
Розвиткові церковно-парафіяльних шкіл заважало також і кріпацтво. Мало хто з поміщиків хотів допомагати православній церкві у справі підвищення рівня писемності серед селян. Десь на початку 50-х років стало більше церковнопарафіяльних шкіл. Але через проблеми, пов’язані з підготовкою та становищем вчителів, грамотність серед селянства поширювалася повільно.
Малієвецька церковно-приходська школа. Друга половина ХІХ ст. – початок ХХ ст.
Із 60-х років почалося піднесення церковнопарафіяльних шкіл. Сприяли цьому, насамперед, увільнення від кріпацтва, підняття рівня наукового та матеріального стану духовенства, керівництво Подільською єпархією Пресвященним Леонтієм, який піклувався про розвиток навчальних закладів. Начальник Подільської губернської канцелярії в листі до архімандрита просив предводителя дворянства “убедить памещиков, чтобы они приняли во внимате всю важносте настоящих дел и несомненную для себя пользу оказывать приходским священникам в обучении крестьянства возможное содействие отводом по крайнеймере домов для школ…”
Левко Миколайович Куземський, досліджуючи історію Малієвець, писав, що у 1862 році зусиллями молодого священника Григорія Хрисанфовича Кондрацького, було відновлено діяльність приходської школи, яка функціонувала при церкві. Як пише Л.М. Куземський, Г.Х. Кондрацький був «…передовою, культурною і далекоглядною людиною, мав прогресивні погляди на життя. Він дбав про те, щоб сільські дітлахи навчалися грамоті і багато для цього зробив…». У школі навчалися діти із Малієвець та Слобідки Малієвецької. Багато селян віддали своїх дітей до школи. Священник сам навчав дітей, старався забезпечувати учнів шкільним приладдям, складав програму та розклад занять.
У 1884 році після прийняття «Правил про церковно-парафіяльні школи» вони офіційно стали називатися церковно-парафіяльними, у яких 50% змісту навчання складали дисципліни релігійного характеру.
Відомо, що у 1888 році для виконання учительських обов’язків було призначено Пилипа Кульчицького, сина псаломщика, який закінчив курс початкового народного училища, з окладом 50 рублів.
В школі на той час навчалось приблизно 40-50 дітей. Вона розміщувалася в одному невеликому будинку поділеному на три частини; житло вчителя, склад для дров, та клас для навчання. Приміщення розташовувалося у центрі села на пагорбі поблизу Липового шляху, там , де сьогодні перетинаються вулиці Центральна і Набережна. У класі стояло 4 довгих парти, за якими сиділо більш як по 10 дітей. Навчальними предметами, які велися в школі були: Закон Божий-вивчення молитв, катехізису та читання і письмо, початки арифметики. Викладання велося російською мовою. Навчання починалося з молитви і закінчувався молитвою або співом. Усі записи велися у класному журналі. Програма була розрахована-так, щоб учні, опанувавши її, успішно складали екзамени. Після закінчення ЦПШ здавали екзамени. На екзамені завжди були присутні отець благочинний та місцевий священник.
Відомо, що в період до 1895р. священнослужителем у Малієвецькому приході служив Андрій Чернявський, з 1895 по 1914рік—Володимир Гандзінський, а з 1914 року до 1963 року Микола Куземський. Випускники отримували свідоцтво про закінчення повного курсу однокласної церковно-приходської школи. У шкільному краєзнавчому музеї експонуються свідоцтва Теслі Павла за 1888рік та Герасимова М.П. ювілейне за 1913 рік з нагоди 300- річчя династії російських імператорів Романових. Довгий час зберігалася печатка цієї школи, яка була передана у Дунаєвецький історико-краєзнавчий музей. У ЦПШ розпочав свою вчительську діяльність Гуцал Іван Калинкович, який прибув у Маліївці на початку ХХст. і працював тут до кінця 30-х років.
Земська школа. 1912-1917 роки
З 1907 року На Поділлі земства отримали змогу відкривати школи. В історико-педагогічній літературі земська школа оцінюється ,як передовий для того часу тип народної школи, створений передовими педагогами та земськими діячами на противагу державним та церковним навчальним закладам. Найінтенсивніше будівництво велося протягом 1911-1914 рр. В 1912 році у Маліївцях земством було збудовано нове кам’яне, з залізним дахом приміщення, з квартирою для вчителя та підсобною будівлею. Однокомплектну з трирічним терміном навчання школу маліївчани називали «земською» або «народною». Першого року навчалося 30 дітей. Спочатку навчала грамоти сільських дітлахів Зіна Петрівна Ковальська, потім вчитель Зелінський, а пізніше Гуцал Іван Калинович. З переходом Гуцала І.К. в земську школу, у Маліївцях стала діяти одна школа.
Земства знаходили шляхи впливу на педагогічний процес своїх шкіл, насамперед через учителів, з якими тісно співпрацювали. Учителям допомагали працевлаштовуватися, покращити побутові умови, матеріальне становище, із земських коштів надавались стипендії малозабезпеченим учительським дітям під час їх навчання у різних навчальних закладах усіма повітовими земствами. Дбаючи про підготовку учителів для своїх шкіл, органи місцевого самоврядування влаштовували педагогічні курси, надавали земські стипендії у педагогічних навчальних закладах. З метою кращої методичної підготовки учительства організовувались бібліотеки. У Маліївцях, в новозбудованому приміщенні земської школи крім класних кімнат і кімнати для вчителя була ще й кімната для зберігання книг та шкільного приладдя.
