Освіта Малієвець на рубежі ХVIIІ- початку ХХ ст.
За історичними джерелами освітнє життя в Маліївцях розпочалося ще на початку XVIII ст., тоді, коли малієвецькі землі перейшли до рук подільського земського судді Вавраженця Пепловського, який вирішив відновити, зруйнований у середині ХVII ст., монастир. Монастир був готовий до 1708 року. Офіційно він почав функціонувати з 25 жовтня 1708 року, як унітський ордену базиліан, а настоятелем, з дозволу кам’янецького єпископа, призначено Антонія Янишкевича. При малієвєцькому василіанському монастирі була відкрита «латинская школа, где обучали немецкому языку» та «конвикт для обучеия дворянских детей». Уніатський василіанський чернечий орден був облаштований за зразком католицьких чернечих орденів у яких існували чернечі школи , де здобувало освіту чернече та світське духовенство, Малієвецька школа була покликана «навчати і виховувати у польському дусі». На утримання і покращення становища школи збиралися пожертви з дворян. Найбільшого піднесення духовне і освітнє життя зазнало на час перебування ігуменом монастиря з 1735 по 1746 рр. Гавриїла Кунича. Уніатський чернечий орден був облаштований за зразком католицьких чернечих орденів і навіть вміщував в собі значне число католиків, кількість яких з часом збільшувалась. Згідно василіанських постанов та королівських привілеїв контролювати чернечі школи призначалися уніатські єпископи , духовні начальники. З чернечих шкіл на Поділлі відомі класи догматико-морального богослов’я в Сатанівському монастирі і спекулятивного богослов’я в Кам’янецькому. Загальноосвітні василіанські школи. Школи були спочатку в Шаргороді, а після вигнання єзуїтів з Поділля в Барі (1772р.). Головним завданням василіанських чернечих шкіл було: виховоти людей, повністю відданих унії і католицизму, які б ,вийшовши із стін такої школи,могли б “…завзято боротися за викорінення православ’я, розповсюдження унії та зближення її з латинством…” З приєднанням Правобережної України до Росії вектор духовно-культурного та освітнього розвитку Поділля повернув в бік Російської імперії. У краї цілеспрямовано реалізовувалося два самостійні курси, які незважаючи на песпівпадіння кінцевої мети, нещадно руйнували все українське.Перший спрямовувався на інкорпорацію всіх сфер його життя, русифікацію корінного населення та руйнацію великої внутрішньої різниці українців від росіян. 3 точки зору культури конкретними його проявами виступало запровадження російської мови і російського духу в діяльності державних органів, офіційного діловодства, православної церкви, закладів освіти, громадських інститутів тощо. Другий курс був пов’язаний з активізацією польського елементу, який становив “тісно згуртоване суспільство”, що мріяло про відновлення “своєї Вітчизни” у напрямку колонізації українців шляхом посилення впливу римо-католицької церкви і створення та діяльності сітки польських навчальних закладів. Кінець XVIII і особливо початок XIX століття був схожим на минулий період, період боротьби: з полонізмом і католицизмом, які безперечно посилилися і зміцнилися на Правобережжі під російською владою.